АНДРІЙ МАТВЄЄВ
«Owl», 32 роки, воїн зведеного підрозділу «Бузький Гард», випускник Навчально-наукового інституту міжнародних відносин КНУ.
Героїчно загинув 24 вересня 2025 року на Херсонщині при виконанні бойового завдання, захищаючи територіальну цілісність та незалежність України.
До КНУ імені Тараса Шевченка Андрій вступив у 2010 році. Спочатку обрав Філософський факультет, а далі перевівся до ННІ міжнародних відносин, де вивчав міжнародну інформацію. Тут з відзнакою отримав диплом бакалавра, у 2016 році став дипломованим магістром (теж з відзнакою), отримавши кваліфікацію аналітика консолідованої інформації у сфері міжнародних відносин, перекладача з англійської мови, молодшого наукового співробітника (інформаційна аналітика). Ще навчаючись на бакалавраті, хлопець пройшов програму підготовки офіцерів запасу, здобувши звання лейтенанта запасу за спеціальністю «військовий перекладач».
Андрій – киянин з освітянської родини. Хлопець захоплювався історією, спортом, любив мандрівки та книги, мав добре серце, світлий і гострий розум. У ньому дивовижно поєднувалися спокій, філософський і прагматичний погляд на світ та, водночас, захоплення пригодами, духом справжнього братерства і боротьбою за справедливість.
Андрій був активним громадським діячем, волонтером , брав участь у Революції Гідності, патріотичних акціях на підтримку політв’язнів тощо. Саме таким його згадує однокурсниця Юля Кирилова: «Андрія неможливо було назвати наївним, адже він захоплювався вивченням політичних процесів, а його курсові та магістерські роботи були присвячені війнам і конфліктам на Близькому Сході. Тож він добре розумівся на реаліях цього світу, але, попри це, залишався вірним своїм переконанням та ідеалам.
Він завжди був готовий подуркувати, пожартувати, влаштувати якусь авантюру, обійти пішки весь Київ та втрапити в «епічну», як він любив казати, пригоду. Саме ця легкість і доброта, готовність завжди бути поруч, його добрі очі та запальний сміх – це те, що гріє у спогадах і водночас завдає невимовного болю від втрати Андрія. З ним можна було піти на край світу і бути певним, що все буде добре».
Серед особливих захоплень Андрія були мандри. Його сторінки в соцмережах рясніють фотозвітами з численних подорожей, найбільше – у гори. Подруга з туристичного напрямку Ольга Петренко пригадує: «Мала радість розділити з Андрієм декілька подорожей у гори Карпат, Туреччини й Киргизстану. Правду кажуть, що якщо хочеш пізнати людину – бери її в гори, бо там проявляється все, що можна приховати в міському житті. В умовах втоми, холоду, багатоденних дощів чи впливу висоти Андрій завжди показував себе як чудовий командний гравець, який вкладається в загальний добробут та приємну атмосферу. Вкладається не тільки своїми жартами та історіями, а й готовністю наносити дров, підтримати на крутому схилі, роздобути в сусідньому кишлаку молока і сиру для всієї групи, висловити настирливі та обґрунтовані сумніви щодо доречності обирати складніший шлях із кількох доступних, наполягти на додатковому привалі, коли це дійсно потрібно. Більшість із моїх улюблених похідних спогадів так чи інакше включають у себе Андрія, його жахливо не вистачатиме. Це було і є честю – мати такого супутника та друга».
Також вагомою частиною його життя було заняття бойовими мистецтвами. Тренерка з рукопашного бою , яка була свідком становлення Андрія як спортсмена, пригадує, яким наполегливим і впертим був хлопець, як, попри складнощі, продовжував тренування і щоразу зростав, перевершуючи себе. «Я буду пам’ятати тебе, як того хлопця, який уперше прийшов до мене на тренування, і того чоловіка, який пішов добровольцем до ЗСУ», – написала Ксенія у своєму пам’ятному дописі.
Андрій пішов захищати країну із самого початку повномасштабного вторгнення у лютому 2022 року. Перед ним не стояло дилеми «що робити» – він знав, був готовий і діяв. Зібравши своє туристичне спорядження, пішов захищати рідне місто. На початку хлопцеві відмовляли у мобілізації: військові перекладачі- лейтенанти тоді не були затребувані, тож він переконав узяти його звичайним солдатом. Для Андрія важливими були не звання, а можливість дати відсіч ворогу, захистити своїх, бути серед тих, для кого гідність і свобода – не порожні слова, а принцип життя.
Друг Дмитро Прокопчук розповідає про Андрія як про взірця справжнього чоловіка – «не тільки тому, що він воював з першого дня повномасштабки, але й тому, що за три з гаком роки війни він залишився собою: стоїчним, але доброзичливим, не став ані ура-патріотом, ані всепропальщиком. Він читав Сенеку і Ернста Юнґера, але при цьому відстежував релізи улюблених аніме. І для мене ця сполука була дуже цінною, адже з Андрієм можна було обмінятися і приколами, і дуже серйозними думками – як про реальну повномасштабну війну, так і про відеоігри жанру soulslike, про меми з жабами й про темну сторону стоїцизму, про відмінності в догматах різних течій християнства і про божества у всесвіті Warhammer. Якось він мене познайомив з манґою Vinland Saga, і в нас була тривала філософська переписка про теми воїнства і пацифізму, які є центральними в цій манзі. Я щодня відчуваю відсутність Андрія, коли бачу в стрічках соцмереж щось, чим хотілося б поділитися саме з ним, бо я знаю, що ніхто так не оцінить певний контент, як він».
Про бойовий шлях Андрія Матвєєва як про послідовність рішучих дій, відповідальності й постійної готовності бути там, де найважче, згадує його командир і побратим Ілля Зелінський. Після звільнення Київщини Андрій приєднався до добровольчих підрозділів на півдні України і вже навесні 2022 року виконував бойові завдання в Миколаївській та Херсонській областях. Із квітня по жовтень він брав безпосередню участь у боях на Херсонщині, зокрема в складі ротно-тактичної групи 126-ї бригади як командир розрахунку ПТРК «Стугна-П» під час контрнаступальних дій у районах Андріївки та Лозової, коли українські сили формували плацдарм і розпочали форсування Інгульця. 24 червня 2022 року його розрахунок уразив танк противника, що дозволило зберегти темп наступу.
29 серпня того ж року Андрій уже у складі РТГр 59-ї окремої механізованої бригади брав участь у штурмових діях на Миколаївщині – в районі Новогригорівки та Тернових Подів. Попри запеклий опір, штурмова група змогла вибити ворога з укріпленого пункту «Водокачка» і закріпитися на позиції, навіть під обстрілами РСЗВ із касетними боєприпасами, які забрали життя командира розвідувальної групи Святослава Алексапольського (Герой України з удостоєнням ордена «Золота Зірка» (2023, посмертно)), але не зупинили виконання завдання.
13 вересня під час наступу поблизу Мирного Андрій, виконуючи обов’язки командира розрахунку, вступив у бій із переважаючими силами противника, зазнав поранення, однак продовжував утримувати позиції і лише згодом погодився на евакуацію. Звільнення Херсона він зустрів у шпиталі – з гордістю, адже брав участь у всіх важливих операціях на цьому відтинку.
Після відновлення Андрій повернувся до служби й продовжив виконання бойових завдань уже на звільненій Херсонщині у складі розвідувальної групи. Він брав участь у форсуванні акваторії Дніпра, ударно-пошукових операціях на островах, а взимку 2022–2023 років – у складній місії зі створення й контролю логістичного маршруту з попереднім розмінуванням у напрямку Нової Каховки. Після її успішного виконання українські підрозділи здійснили наліт на лівобережжя та висадку розвідувально-штурмових груп.
У жовтні 2023 року підрозділ, у якому служив Андрій, був залучений до операції тактичної групи «Катран» на Херсонському напрямку – тієї самої, що увійшла в історію героїчними й водночас трагічними боями за Кринки.
Згодом Матвєєв змінив військову спеціальність і долучився до лав операторів ударних БпЛА. Побратими зазначають, що саме тут «Owl» («Сова») знайшов своє призначення, ефективно завдаючи втрат противникові.
Далі були спільні завдання з ССО, важкі бої на островах, де ворог перехопив ініціативу та намагався висадитися на наш берег, утім і тоді розрахунок Андрія знешкоджував противника та не залишав йому шансів. Саме в цих надзвичайно складних умовах проявилися його витримка, досвід і відданість – як воїна, який залишався на передовій боротьби за Україну. До останнього Андрій тримав стрій, нищив противника і мстився за всіх полеглих побратимів.
У цивільному житті Андрій Матвєєв був , працював інженером з контролю якості у Fishing Planet LLC – незалежній ігровій студії. У про Андрія спільнота Fishing Planet LLC зазначає, що він «був однією з найдобріших і найщиріших людей – відкритий, теплий, сповнений енергії, він завжди був душею компанії. Своїм настроєм, підтримкою та гумором він надихав усіх навколо. Для нас він назавжди залишиться найсвітлішою і найлагіднішою людиною, яку ми знали».
Андрій Матвєєв зростав на ідеалах братерства й протистояння злу, які знаходив, зокрема, в улюбленій трилогії «Володар Перстнів» Джона Рональда Руела Толкіна. Саме ці сенси стали основою його характеру та життєвого вибору. Маючи віру, мрії, вірних друзів і кохання, він свідомо й без вагань став на захист Батьківщини, у найстрашніший момент підтримуючи інших спокоєм і впевненістю. Великий, сильний, добрий бородань, інтелектуал і мрійник, він залишився вірним собі й людям до кінця, віддавши життя за свободу. Його історія – про ціну, яку платять найкращі, ті, хто мав творити майбутнє, і про нашу відповідальність пам’ятати це та жити гідними його жертовності.
За мужність і героїзм та успішне виконання бойових завдань 29.01.2024 року солдат Андрій Матвєєв відзначений нагородним нагрудним знаком Головнокомандуючого Збройних Сил України «Золотий Хрест».
