Новини |
Нобелівський тиждень КНУ 2025: література |
|
---|---|
Нобелівський тиждень у КНУ триває. Лавреатом Нобелівської премії з літератури 2025 року став угорський письменник Ласло Краснагоркаї «за захопливу та далекоглядну творчість, яка посеред апокаліптичного жаху підтверджує силу мистецтва». Про це Нобелівський комітет .
«Ласло Краснагоркай – великий епічний письменник у центральноєвропейській традиції, що сягає від Кафки до Томаса Бернгарда, і характеризується абсурдизмом та гротескною надмірністю. Але в його дусі є більше струн, і він також звертається на Схід, обираючи більш споглядальний, точно вивірений тон», – йдеться на сайті комітету. Про таке рішення та його важливість для світової літератури розповідають експерти Навчально-наукового інституту філології КНУ імені Тараса Шевченка Лілія Мірошниченко, докторка філологічних наук, професорка, завідувачка кафедри зарубіжної літератури, та Антон Дранніков, викладач кафедри зарубіжної літератури. На думку наших експертів, цьогорічне присудження Нобелівської премії з літератури угорцеві Ласло Краснагоркаї стало до певної міри логічним сходженням на чергову вершину його солідної творчої кар’єри, адже за сорок років мистецької діяльності письменник уже отримав низку вельми престижних нагород, серед яких – угорська національна премія імені Лайоша Кошута (2004), міжнародна Букерівська премія (2015), Національна книжкова премія США за перекладну літературу (2019), Європейська літературна премія (2021), міжнародна літературна премія «Prix Formentor» (2024). Допоки майже не відомий українському читачеві (зважаючи на відсутність перекладів) і парадоксально мало (зважаючи на їхню наявність) знайомий англофонній аудиторії, Ласло Краснагоркаї, утім, має добру репутацію серед літераторів і критиків. Так, британський романіст Гарі Кунзру оцінив його як «одного з найвизначніших авторів Угорщини», німецький письменник Вінфрід Ґеорґ Зебальд підкреслив «універсальність його бачення», а американська літературознавиця Сьюзен Зонтаґ порівняла з Гоголем і Мелвіллом, назвавши «сучасним майстром апокаліпсису». Звернення до апокаліптичного дискурсу тут зовсім не випадкове, адже Нобелівський комітет відзначив Ласло Краснагоркаї саме за «гіпнотичну й візіонерську творчість, яка потверджує силу мистецтва серед апокаліптичного жахіття». Однак апокаліпсис угорського прозаїка – особливого ґатунку. Це не кінець історії, не знищення світу у вогні, а, як стверджує сам письменник, «процес, що триває вже дуже довго і триватиме ще дуже довго. Апокаліпсис – зараз». Складна, химерна проза Ласло Краснагоркаї, яку одні дослідники класифікують як постмодерністську, а інші – як зразок високого модернізму, – це органічний продукт його життєвого досвіду. У ній відчувається синтез філософської рефлексивності східних культур (письменник багато років провів у Монголії, Китаї та Японії), експериментальної динамічності американського неоавангарду (Краснагоркаї не лише був особисто знайомий, але навіть певний час жив у квартирі культового поета-бітника Аллена Ґінзберґа), зрештою, абсурдистсько-екзистенційних нюансів модерністського світобачення (його улюблений автор – Франц Кафка). Стилістично твори Краснагоркаї тяжіють до літератури «потоку свідомості» – це «повільний наплив лави наративу, безмежна чорна річка літер». На думку митця, «довгі речення – демократичніші», а крапка – «належить Богу». Звідси – мінімалізм або відсутність пунктуації; скомплікований синтаксис; фрази, що без упину перетікають одна в одну, переплітаються й зумовлюють дивовижну гнучкість, флюїдність тексту. Маленькі селища та провінційні містечка – часто без назви й без надії, «загублені між космічним і трагічним» («Сатанинське танго»); моторошний мандрівний цирк («Меланхолія спротиву») і одержимість загадковим рукописом, що знаходиться в місцевих архівах («Війна і війна»); безіменний чоловік, для якого не існує ані минулого, ані майбутнього, і який тікає від невідомих переслідувачів адріатичним узбережжям («У погоні за Гомером»); колишній філософ, що розповідає бармену про свої злигодні одним безперервним реченням від початку до кінця історії («Останній вовк»), – таким еклектичним і майже містерійним постає художній універсум нобелівського лауреата. «Нам, українцям, особливо важить громадянська позиція письменника, який висловив підтримку Україні. Зокрема, у нещодавно опублікованому оповіданні «Над нами пролетів янгол» йдеться про двох українських бійців. В окопі, під обстрілами, один із них намагається допомогти пораненому побратиму (і самому собі) не знепритомніти, втриматися за реальність, розповідаючи про досягнення технологічного прогресу, які мають полегшити життя в майбутньому. Жорстока, неоковирна реальність війни різко контрастує з цими утопічними візіями», – зауважує Антон Дранніков. Проте, за спостереженням Лілії Мірошниченко, саме таким чином автор повертається до своєї тези, що апокаліпсис – не ефемерна перспектива, він уже тут, поряд, постукав у двері цивілізованого світу. Водночас він знову доводить, що мистецтво дійсно має силу – силу дати голос тим, хто його потребує. Адже, зрештою, як каже герой оповідання, «культура – це стратегія виживання людства».
Нобелівський тиждень у КНУ – це серія коментарів КНУ-експертів про цьогорічні премії з фізіології та медицини, фізики, хімії, літератури, миру та економіки.
Ілюстрації: Олена Лисак, Центр комунікацій КНУ; Нобелівський комітет Центр комунікацій |
© 1995-2025